📝 Слово, що лікує та гартує

Бувають люди, чиє серце здатне вмістити болі та радості цілого покоління. Саме такою є наша місцева жителька, неймовірна жінка та педагог з великої літери — Ніна Михайлівна Переяслова.

Віддавши школі 34 роки свого життя, вона виховала не одне покоління, даруючи дітям не лише знання, а й безмежну любов. Сьогодні Ніна Михайлівна продовжує свою місію, але вже через поетичне слово.

Її вірші — це дзеркало нашого сьогодення:

• Про війну та надію: У поезії «Дарунок неба» авторка змальовує зворушливу зустріч батька-героя з дітьми на пероні вокзалу прифронтового міста. Це історія про малят у футболках «Мій тато — герой», які є найбільшим скарбом для воїна.

• Про незламне Запоріжжя: Вірш «Моє Запоріжжя» (написаний 6 травня 2025 року) передає ритм міста, яке не спить через сирени та атаки дронів, але щоранку вперто стає до роботи. Тут навіть дощ сприймається як Боже благословення, що омиває втомлені машини та квіти.

• Про майбутнє: У творі «Що відповісти?» Ніна Михайлівна мріє про день, коли дітей будитиме не грім війни, а лагідний голос мами, що кличе до школи. Де вивчення української мови — це гордість за свій нескорений народ.

• Про віру та коріння: Поезії «Слово — то зброя» та «Чумацький Шлях» нагадують нам про силу народної мудрості та невидимий зв’язок із предками-козаками, які сьогодні знову стають на захист рідної землі поруч із сучасними бійцями.

Ніна Михайлівна вчить нас головному: вдячності. Подякувати військовим за сонце, квіти та кожен новий день. Її творчість — це те саме «незоране поле» душі, яке вона засіває добірним зерном віри, добра та перемоги.

Пишаємося нашою талановитою вчителькою! Дякуємо за Ваше слово, що додає сил жити й боротися. 💙💛

 

☢️ Чорнобиль: Трагедія. Мужність. Пам'ять

 

26 квітня 1986 року сталася одна з найстрашніших техногенних катастроф в історії людства — Чорнобильська катастрофа.

Цей день — не лише про трагедію, а й про мужність, самопожертву та силу людей, які рятували світ від ще більшої біди.

У шкільній бібліотеці ми вшановуємо пам’ять героїв та запрошуємо вас звернутися до книг, які розповідають правду про ті події, долі людей і важливість відповідальності перед майбутнім.

📖 Пам’ятаємо.
🕯️ Вшановуємо.
🌿 Бережемо життя.

 

Казка про Великдень 🐣🌸

У маленькому селі, де весна завжди приходила з теплим сонечком і співом пташок, жила дівчинка Соломійка. Вона дуже любила Великдень, бо це було найрадісніше свято в році.

Одного ранку Соломійка прокинулася і помітила, що щось змінилося. Повітря було наповнене ніжним ароматом квітів, а сонечко світило особливо лагідно.

— Мамо, а чому сьогодні все таке красиве? — запитала вона.

— Бо наближається Великдень, — усміхнулась мама. — Це свято світла, радості та добра.

Соломійка вирішила підготуватися до свята по-особливому. Вона допомагала мамі пекти паски, обережно фарбувала яйця у яскраві кольори і навіть намалювала маленьке сонечко на одному з них.

Але найбільше їй хотілося зробити щось добре.

Того ж дня вона вийшла на вулицю і побачила сумного хлопчика, який сидів на лавці.

— Чому ти сумуєш? — тихенько запитала Соломійка.

— У мене немає писанки… — відповів він.

Соломійка трохи задумалась, а потім усміхнулась і простягнула йому свою найгарнішу писанку — ту саму, з сонечком.

— Тримай. Нехай у тебе буде свято.

Очі хлопчика засяяли:

— Дякую! Тепер і в мене є Великдень!

Увечері Соломійка розповіла про це мамі.

— Ти зробила найкраще, що можна зробити у це свято, — сказала мама. — Подарувала радість іншому.

Наступного ранку, коли задзвонили дзвони, все село наповнилося словами:

— Христос Воскрес!

— Воістину Воскрес! — радісно відповідали люди.

І Соломійка зрозуміла: Великдень — це не лише паски і писанки. Це світло в серці, добрі вчинки і радість, якою хочеться ділитися.

І відтоді щороку вона пам’ятала: найбільше диво Великодня — це любов.